Плинність часу

Швидких обертів набрало моє життя за останній час. + зі мною відбуваються такі речі, яких зажди уникала, вміла закрити очі, переступити. А зараз не так. Зараз вони знову дають знати про себе, і, здається, перевіряють мою реакцію. А реакція ж зовсім інша, то я точно знаю.

Так ось, що сталось зі мною останнім часом:

- зрозуміла, що неважливо скільки і що людина знає, головне, це її бажання щось робити і змінювати. Якщо немає бажання - немає знань і т.д

- кохання все-таки існує, просто інколи потрібно відкрити очі і не зважати на обставини. Обставини забуваються, а люди - ні

- для мене надзвичайно важливо, щоб люди, з якими я працюю, живу, чогось досягаю, також "горіли" ідеєю і підтримували один одного. Мені потрібні люди-партнери

- шкода, що все склалось саме так, і я не можу просто поговорити з деякими людьми, що між нами стоять тепер ті дурні обставини, історія, яку не змінити, розчарування і купа наламаних дров. Дуже вірю, що у вас складеться в житті якнайкраще, і ми ще підемо разом на чай, колись...

Позаду конференція. 4 дні невимовних думок, роздумів, радості, суму, посмішок, дорогих мені людей. Сказати, що конференція пройшла і забулась, це просто збрехати собі самій. Протягом цих днів я відчула вир особливих емоцій та змін (особистих та професійних). Найперше, що було дивно відчувати - це інша роль, не та, коли можна не слухати, інколи ігнорувати, а коли поряд з тобою люди, в яких термін перший раз, коли твої рішення завжди мають бути напоготові, і ти точно маєш знати вихід. Коли переживаєш за них більше, ніж за себе. Коли розумієш всю їхню різноманітність, кумедність, доброту, креативність, мудрість, впертість. Коли ти усвідомлюєш, що вже не можеш без них, без їхніх розмов, спільних суперечок, доводів, ідей у поїзді:), відкритого висловлення думок, перших спроб фідбеку один одному. Саме так, напевно, починається команда: розуміння, що вони - моє багатство.
Згадую собі той момент, коли оголошували, в яких кімнатах комішини збираються - страшенно поривалась на ТМ:))) Це те, за чим я буду страшенно сумувати далі: наші розумні розмови, підтримка один одного, добрі і надихаючі слова Катіньки, її ідеї, жарти, мудрість, справделивість. Дякую, Катінька, за шугрик, знову живильний такий вийшов, які і весь цей рік з тобою!
Зараз спливають на думку безліч смішних моментів: наше здивування, хто буде нашим коучем і наші плани на нього:), масове поїдання усіх харчів у поїзді до Сімферополя, дзвінки мемберів, котрі переживають за нас, розумне розташування наших цілей по кварталах і доводи один одному, перші плани та ініціативи, котрі просто мусять виконуватись, усі наші фотографії, креативні ідеї Насті і Любці, розум і професіоналізм Русі, безпосередність Оксанки, дружба та щирі розмови з ЛСПами! Це - те, що вдалось набути мені!
Чекаю-недочекаюсь поїздки до бабці на весняно-польові роботи, вихідних, зустрічі з моїм найпершим бордиком, простих розмов з дорогими мені людьми! щаслива:))))

Who said it would be easy?!

Now i'm having so mixed feelings, not knowing if what i'm doing is right, hesitating and trying to handle everything. In such state i'm living now.

The thing i'm really scared about and that is stuck in my head is what if all my ideas that i have now will be smashed by daily activities? And ideas will be only ideas??? not realized? and everything will be going as earlier?
How to stay focused and straight-forward despite the mood of people, their unreadiness and in many cases unwish to bring fresh changes? How to keep perceiving and staying an example for people inspite everything that happens around you? How to make wise decisions? Can i learn it from you??? How not to lose something very precious? And what is that 'precious' for me? Can i define? My parents? My team? My LC? My friends? my study? myself?

What i really need now is time to dream and plan, to spend with my teammates, people from LC. Just to be with them. To celebrate Easter with my family. Just to be with them as well.


There's so much to be done. And the worst thing is that there's something that makes me put everything 'for later' in my mind. If this 'later' is now? Why am i waiting? For what? Later...let the transion ends. Later...let the term is over. Later...the exams are over. How to forget about such word?


Maybe you have the same?

11 days of changes

Now, having time to rethink about everything that happend to me in these 11 days, and to tell the truth i can't believe that it's finished. That it's already another period in my AIESEC, in my ordinary life.
It's all started with TtT. Applying to it, i couldn't realize HOW AMAZING it will be, WHICH AMAZING PEOPLE i'll work with, and learn with. Really it's one of the most successful conference in terms of my personal learning and reflection, having fun, facilitating a team of diverse people. The last turned out to be the biggest challenge, but also a pleasure for me. I remember after th first dya i was shocked of such diversity: one of the team mate was sooooo clever, and definately should have applied to advanced track, girls were too sweet and shy, and only smiled, the other boy couldn't stop joking, and making fun, and the last, but not the least wasn't accepted by the team, and just kept silent. And how great transformations happened with them till the end: they cooperated, grew up, became soo cool trainers!!! I was waitching at their traininbg on the last day, and smiling to myself.

Ilie's and my home-group together
i just miss them all so much...

Unexpected award for me, 'cause i wanted so much the very special person to get it!!!

After a couple of days we had electins in LC. Really life-changing event in my life. 4 candidates for LCP. Each is totally different, with different approach, results, plans. And so were our members divided. Now, recollecting about that 9th of March, with 1,5 of Q&A session for each round, with people who trust you, and those who are in opposition to you and are dismotivated, i don't know how we've survived.
Thanks God, it's all ended. I don't mean the elections, but the atmosphere itself, the way how people reacted on everything. And for me it's time to unite.

My team is not completed yet, there are only VP TM and VP ICX. I'm searching for my people!!!
Hopefully they'll be wise and do right decision.

I have a chance to meet a lot of people. To work with them. To experience something with them. But the thing that really makes me totally frustrated, is that with some time we forget each other. Can't remember the names. Bahave as if we have nothing in common. And are ashamed to say ''Hello''.
How do you think why we act like this?
-we are too busy to find time to network with people
-we network with people, only when there's a need
-we don't see the reason to capture our contacts
These are only my personal conclusions. Feel free to add your own:)

I just can't find the way of how to keep all of people in my memory. I call it responsibility for my network.
My pieces of advice
*write them short messages,
*comment photos on facebook:)
*greet with birthday
*use your notebooks where you mention people you live-work-study together
*don't be ashamed (or lazy) to say ''hello'' and be curious to find news around them
*it's good to remember something special about the person (some important event in her life, street where she lives (a good way to test your memory:)
*do it some time for the sake of nothing and honestly