stuck in my head

Навіяне останніми подіями

Дивні, все-таки, люди бувають. Навіть не те, щоб дивні, а cкоріше за все непослідовні: у тому, що чинять, думають, розказують. І ще знаю точно, яку рису найбільше намагаюсь викорінити у людей - двозначність і лицемірство. Ух, як останнім часом чую на своїй шкірі це. Ну хіба можна в очі казати одне, а потім дізнаватись, що людина має на увазі зовсім інше і мала на меті тільки використати твою силу і розум для себе??

Висновки можуть бути такими:

* припиняти скаржитись і чинити зміни, якщо ми, звичайно, хочемо їх чинити або ж усі ваші скарги - пусті балачки

* думати інноваційно - те, що працювало минулого року може взагалі не бути ефективним цього року. це треба навчитись визнавати і кидати собі виклик

* сприймати людей такими, якими вони є: усі по своїй суті є однаковими.

ось так.

І останнім часом якось все так прояснилось про людей, аж сама дивуюся, де я навчилась так відкривати очі: на те, що брешуть в лице, на те, що мстять, на те, що не стали друзями, хоч як ми не старались, на те, що не визнають інших, на те, що так і не змогли пробачити минулих помилок, яких самі ж і допустили.

Найвжаливіше для мене зараз - це залишитись собою і не відступати від власних принципів та тим, що є правдивим, чесним і справжнім для мене. Хай там як. Попри усю критику шлях, який я вибрала є правильним. І якщо люди нічого не роблять, а тільки критикують, значить вони і нічого не здатні змінити. А зміни на краше є, треба просто захотіти все побачити