Позаду конференція. 4 дні невимовних думок, роздумів, радості, суму, посмішок, дорогих мені людей. Сказати, що конференція пройшла і забулась, це просто збрехати собі самій. Протягом цих днів я відчула вир особливих емоцій та змін (особистих та професійних). Найперше, що було дивно відчувати - це інша роль, не та, коли можна не слухати, інколи ігнорувати, а коли поряд з тобою люди, в яких термін перший раз, коли твої рішення завжди мають бути напоготові, і ти точно маєш знати вихід. Коли переживаєш за них більше, ніж за себе. Коли розумієш всю їхню різноманітність, кумедність, доброту, креативність, мудрість, впертість. Коли ти усвідомлюєш, що вже не можеш без них, без їхніх розмов, спільних суперечок, доводів, ідей у поїзді:), відкритого висловлення думок, перших спроб фідбеку один одному. Саме так, напевно, починається команда: розуміння, що вони - моє багатство.
Згадую собі той момент, коли оголошували, в яких кімнатах комішини збираються - страшенно поривалась на ТМ:))) Це те, за чим я буду страшенно сумувати далі: наші розумні розмови, підтримка один одного, добрі і надихаючі слова Катіньки, її ідеї, жарти, мудрість, справделивість. Дякую, Катінька, за шугрик, знову живильний такий вийшов, які і весь цей рік з тобою!
Зараз спливають на думку безліч смішних моментів: наше здивування, хто буде нашим коучем і наші плани на нього:), масове поїдання усіх харчів у поїзді до Сімферополя, дзвінки мемберів, котрі переживають за нас, розумне розташування наших цілей по кварталах і доводи один одному, перші плани та ініціативи, котрі просто мусять виконуватись, усі наші фотографії, креативні ідеї Насті і Любці, розум і професіоналізм Русі, безпосередність Оксанки, дружба та щирі розмови з ЛСПами! Це - те, що вдалось набути мені!
Чекаю-недочекаюсь поїздки до бабці на весняно-польові роботи, вихідних, зустрічі з моїм найпершим бордиком, простих розмов з дорогими мені людьми! щаслива:))))