Позаду конференція. 4 дні невимовних думок, роздумів, радості, суму, посмішок, дорогих мені людей. Сказати, що конференція пройшла і забулась, це просто збрехати собі самій. Протягом цих днів я відчула вир особливих емоцій та змін (особистих та професійних). Найперше, що було дивно відчувати - це інша роль, не та, коли можна не слухати, інколи ігнорувати, а коли поряд з тобою люди, в яких термін перший раз, коли твої рішення завжди мають бути напоготові, і ти точно маєш знати вихід. Коли переживаєш за них більше, ніж за себе. Коли розумієш всю їхню різноманітність, кумедність, доброту, креативність, мудрість, впертість. Коли ти усвідомлюєш, що вже не можеш без них, без їхніх розмов, спільних суперечок, доводів, ідей у поїзді:), відкритого висловлення думок, перших спроб фідбеку один одному. Саме так, напевно, починається команда: розуміння, що вони - моє багатство.
Згадую собі той момент, коли оголошували, в яких кімнатах комішини збираються - страшенно поривалась на ТМ:))) Це те, за чим я буду страшенно сумувати далі: наші розумні розмови, підтримка один одного, добрі і надихаючі слова Катіньки, її ідеї, жарти, мудрість, справделивість. Дякую, Катінька, за шугрик, знову живильний такий вийшов, які і весь цей рік з тобою!
Зараз спливають на думку безліч смішних моментів: наше здивування, хто буде нашим коучем і наші плани на нього:), масове поїдання усіх харчів у поїзді до Сімферополя, дзвінки мемберів, котрі переживають за нас, розумне розташування наших цілей по кварталах і доводи один одному, перші плани та ініціативи, котрі просто мусять виконуватись, усі наші фотографії, креативні ідеї Насті і Любці, розум і професіоналізм Русі, безпосередність Оксанки, дружба та щирі розмови з ЛСПами! Це - те, що вдалось набути мені!
Чекаю-недочекаюсь поїздки до бабці на весняно-польові роботи, вихідних, зустрічі з моїм найпершим бордиком, простих розмов з дорогими мені людьми! щаслива:))))

Who said it would be easy?!

Now i'm having so mixed feelings, not knowing if what i'm doing is right, hesitating and trying to handle everything. In such state i'm living now.

The thing i'm really scared about and that is stuck in my head is what if all my ideas that i have now will be smashed by daily activities? And ideas will be only ideas??? not realized? and everything will be going as earlier?
How to stay focused and straight-forward despite the mood of people, their unreadiness and in many cases unwish to bring fresh changes? How to keep perceiving and staying an example for people inspite everything that happens around you? How to make wise decisions? Can i learn it from you??? How not to lose something very precious? And what is that 'precious' for me? Can i define? My parents? My team? My LC? My friends? my study? myself?

What i really need now is time to dream and plan, to spend with my teammates, people from LC. Just to be with them. To celebrate Easter with my family. Just to be with them as well.


There's so much to be done. And the worst thing is that there's something that makes me put everything 'for later' in my mind. If this 'later' is now? Why am i waiting? For what? Later...let the transion ends. Later...let the term is over. Later...the exams are over. How to forget about such word?


Maybe you have the same?

Decided to create blog of our team: Girls' Power
http://girlspowerineb.blogspot.com/

To collect all my memories, challenges, fun, work and pleasure of EB term 09-10!

Follow us;)